Прочитайте оповідання учениці 6-А класу нашої Криворізької гімназії №114 Іляни Афім'їної, що принесло їй перемогу в обласному етапі Всеукраїнського дитячого літературного конкурсу "Творчі канікули - 2022":
На порозі…
Увесь вечір
напередодні того дня я раділа, збирала портфель, готувала шкільний одяг…
Хотілося якнайшвидше побачитися з усіма однокласниками. Найбільше, звичайно,
чекала зустрічі з моєю найкращою подругою Сашею. Ми навіть домовились, де
зустрінемося. Словом, настрій був пречудовий. І спати я лягла усміхнена.
Уранці мене
розбудила засмучена мама і зі слізьми на очах промовила, що Росія оголосила
Україні війну. Мені стало спочатку якось млосно, я зблідла… Зі школи повідомили
про раптові канікули, яким ніхто не радів. Я не знаходила собі місця. Мама,
тато й бабуся намагалися мене втішити, і їм це вдавалося, але не надовго.
А потім почалися
сирени! Постійна біганина з передпокою у вітальню, з вітальні – у передпокій… Я сиділа у холодному коридорі й,
притиснувшись до мами, тата і брата, тремтіла… Потім сирени залунали частіше – то було жахливо…. Навіть вночі вони не давали
спокою!
Далі було
оголошено евакуацію... Ми з мамою плакали, адже було лячно! Декілька днів моя
родина перебувала у бабусі в селі. Хоча з рідними людьми на свіжому повітрі та
ще й зі смаколиками нам було дуже добре, проте мене тягнуло до рідної оселі,
ліжечка, м’якої
подушки, ковдри. Вдома залишилися улюблені книжки, мольберт, фарби, олівці…
Краще рідної домівки немає на світі нічого! Ми повернулися, але багато моїх
однокласників залишилися поза межами міста й області. Серед них – і моя найкраща подруга, яка виїхала за кордон. І
коли почалися онлайн-уроки виявилося, що ми стали рідніші одна одній.
А ще була ніч,
коли моє місто здригнулося від вибухів. Усі містяни спали, і раптом – вибухи!
Спочатку, у кімнаті, якій я спала, спалахнуло яскраве сяйво, і щось
загуркотіло… Вибух!!! Потім знову спалах, почулися ще вибухи. Залунала сирена.
Вона ревла гучно і підсилювала страх. Близько дванадцятої години ночі все
скінчилося, але до ранку моя родина більше не спала…
І нині час від
часу ми чуємо віддалені вибухи, але жоден з них ніколи не був таким страшним,
як ті. Я розумію, що під час війни вони неминучі. А коли під час вибухів не
лунає сирена, всім серцем вірю, що то наші військові відганяють ворогів і
знешкоджують міни, які заклали орки.
Упоратися
з переживаннями мені допомагають захоплення. Я дуже люблю читати! Читаючи
книжку, повністю занурююсь у пригоди, переживаю за долю героїв твору… Саме це
дозволяє мені хоча б ненадовго відволіктись. Навіть під час сирен хапаю книжку
та швиденько біжу до безпечного місця. Також, я обожнюю малювати! Малюючи,
потрапляю у світі моїх думок, фантазій, відчуттів, спогадів…
А ще я люблю писати. Це моє недавнє
захоплення. В малюнку чи у вірші я можу відобразити те, що відчуваю, стрес,
який накопився десь глибоко в душі. І від цього на душі стає легше…
Весна завітала в
моє місто. Прокинулося все живе... Природа ніби закликає нас радіти, сонечко
намагається викликати усмішку своїми промінчиками. Галявини кульбабок
золотяться, освітлюють та прикрашають зелені простори. Звідусіль чутно щебет
птахів, гул бджілок, аромат фруктових дерев. Але, на превеликий жаль, через
війну ми не можемо радіти цій чудовій порі року, як завжди… Та добро
обов´язково перемагає зло!!! Віримо в Збройні Сили України!!! І Все Буде Добре!!!
І Все Буде Україна!!!
